Це було найшвидшим рішенням для мене щодо подорожі подібного розмаху. Сидів собі в інтернеті, мирно чатився, нікого не чіпав :) Очікував звичайного завершення вечору п'ятниці. Було десь 20:40. Стукає в двері Мартін (зі Словакії):
- Позичиш рюкзак?
- Куди/для чого?
- На о. Буньоні
- Дай подумаю, можливо, мені потрібен буде на вихідних
Через пару хв.
- Ну то як?
- о. Буньоні, кажеш?
- Так, збираємося їхати. Автобус в 1 ночі, але ми вже збираємося виходити через 10 хв. в Джазовий клуб-ресторан, а звідти на автобус. Хочеш з нами?
- Дай 5 хв. на роздуми.
- Добре. Але ми буквально вже виходимо, сумку треба збирати вже.
- Їду!
Приблизно за такий короткий діалог я вирішив всі організаційні і фінансові питання (я якраз зняв біля 40-50$ в шилінгах з картки. Цієї суми і моїх кишенькових грошей як раз копійка в копійку вистачило на все) і за 5 наступних хвилин напхав в рюкзак все основне, що могло би мені бути конче потрібним. Трохи шокував сусідів по кімнаті, коли я скочив, закрив лептоп зі всіма чатами і сайтами нічого не написавши про свої наміри, вдягнувся і запакував рюкзак, віддав салют і розчинився з разом з словаком, двома німцями, датчанкою і японцем в воротах дому.
