i'm on my way: озеро Буньоні

Це було найшвидшим рішенням для мене щодо подорожі подібного розмаху. Сидів собі в інтернеті, мирно чатився, нікого не чіпав :) Очікував звичайного завершення вечору п'ятниці. Було десь 20:40. Стукає в двері Мартін (зі Словакії):

- Позичиш рюкзак?

- Куди/для чого?

- На о. Буньоні

- Дай подумаю, можливо, мені потрібен буде на вихідних

Через пару хв.

- Ну то як?

- о. Буньоні, кажеш?

- Так, збираємося їхати. Автобус в 1 ночі, але ми вже збираємося виходити через 10 хв. в Джазовий клуб-ресторан, а звідти на автобус. Хочеш з нами?

- Дай 5 хв. на роздуми.

- Добре. Але ми буквально вже виходимо, сумку треба збирати вже.

- Їду!

Приблизно за такий короткий діалог я вирішив всі організаційні і фінансові питання (я якраз зняв біля 40-50$ в шилінгах з картки. Цієї суми і моїх кишенькових грошей як раз копійка в копійку вистачило на все) і за 5 наступних хвилин напхав в рюкзак все основне, що могло би мені бути конче потрібним. Трохи шокував сусідів по кімнаті, коли я скочив, закрив лептоп зі всіма чатами і сайтами нічого не написавши про свої наміри, вдягнувся і запакував рюкзак, віддав салют і розчинився з разом з словаком, двома німцями, датчанкою і японцем в воротах дому.

Дорога до автовокзалу лежала через JazzVille - ресторанчик в якому, як підказує капітан, цілий тиждень грають джазові групи. Та, на виступі якої ми були присутні, грала\співала дуже класно; в групі було близько 10-12 чоловік. Пробули ми там до півночі, поторгувалися з бодами (мото-таксі) і добралися до автовокзалу Jaguar Station, де закупилися в останні хвилини білетами. Дорога містечка Kebale мала зайняти близько 7-8 годин. Під ранок в автобусі стало реально холодно, так як а) клімат на Заході Уганди трохи відрізняється в холоднішу сторону і б) через багато вікон сквозило так, мого куцого набору легкого одягу явно не вистачало щоби себе зігріти. Крім того автобус те і діло підскакував.. через всякі цеглини і каменюки на дорозі, так що заснути було майже нереально, а засинати в більшості випадків я вмію добре.

В Kebale ми після переговорів з таксистами (товариші заздалегідь пробили орієнтовні ціни на всю подорож з популярного довідника Lonely Planet) ми заскочили в одну машину всі 6-ро. Виїхавши за візуальні межі Kebale ми прямували через вузьку дорогу чогось, що нагадувало гірське селище. Зупинилися в заздалегідь вибраному.. мотелі (чи базі, не знаю як краще назвати) - всі вони знаходяться на березі озера, так що не зважаючи на те, що він найдешевший, картинка, яка вималювалася була дуже красивою. Після сніданкового перекусу, ми подерлися на пагорб без якоїсь конкретної мети ..точніше вона була - вилізти якомога вище, аби охопити поглядом побільшу площу і зробити класні фотки. По дорозі до нас вирішив приєднатися місцевий хлопчик, який супроводив нас до кінця сходження і по дорозі на верх заколотив маленьку зелену отруйну змію. Там же ми зустріли жінок на полях, які займалися чайними плантаціями.

Коли ми добралися на місце, краєвид відкрився просто шикарний - таке спокійне і умиротворююче місце варто шукати. Деякий час ми все і всіх фоткали на тому фоні, після чого я запропонував просто посидіти в тиші і насолодитися тим, що ми бачили. Я навіть трохи помедитував).

Повернувшись назад голодними ми проковтнули обід (до слова, ціни на нормальну їжу були для мене не дуже прийнятними, тому так вийшло, що я там фактично їв ролекси - чапаті з яєшнею) і взяли на прокат два каное - поряд з нашими ще була пара класичних місцевих - вирізаних в стволі дерева. Далеко ми не заплили - частково через зливу, яка насувалася, частково і через наступаючі сутінки. Але тих 3-4 години які ми провели на воді, пропливаючи між острівцями, валяючись на берегу було більш ніж достатньо, аби насолодитися тим, в що ми занурилися. Поверталися вже під дощем, який перейшов в потужну зливу - мокрі, холодні, але щасливі :) Решту дня ми провели на березі за вечерею і грою в 'Монополію', яку я грав перший раз, але запам'ятаю на довго - ми її так і не дограли, але задоволення і фану від гри було море :)