i'm on my way: Jambo, Africa!

Вітання з не такої вже й далекої Уганди! :)

Коротко і більш-менш змістовно розповім про мою подорож, передати основні моменти і, можливо, розвіяти якісь стереотипи.

Переліт

До відльоту довелося з'їздити в Київ, зробити щеплення від жовтої лихоманки та гепатитів А і Б. Це мені влетіло в 920 грн. Власне, на вакцині від жовтої лихоманки мені вдалося секономити поділивши ампулу на двох з Харківчанином, який збирався десь в екваторіальну Гвінею не то встановлювати, не то ремонтувати електростанції.

Подорож з Тернополя до Кампали зайняла два дні, хоча сумарний час перельоту склав приблизно 10 год. з пересадкою в Стабулі (аероп. Ататурк), де я, під час 9-ти годинного очікування випадково познайомився з хірургом з Чернівців, який вже 2 роки працює по контракту в Замбії і якраз летів на кількох тижневу відпустку додому та якого також звати Дмитро :)

Перший день

Після прибуття в 3:00 та отримання візи, яка тут коштує 50$, мене зустріло п'ятеро айсекерів із старого і новообраного МС, які довезли мене на автівці до Кампали (відстань по карті від аеропорту в Ентеббе до Кампали десь як від Тернополя до Микулинців). Це було дуже приємно з їхньої сторони, так як в інакшому випадку мені довелося би заплатити за таксі 25-35$, що відчутно би вдарило по моїх і так куцих фінансах. Так як в в будинку завжди відкриті вікна і він постійно провітрюється, то в першу ніч я навіть трохи замерз. Перший день я відсипався до 15 години, після чого здійснив перший вихід в центр міста разом з німкенею Керол (MCVP LCD/TM), купив деякі продукти. Як виявилося, після цього вона збиралася піти на безкоштовні курси сальси, які проводяться по червергах і суботах в одному з закладів Кампали. Я, звісно ж приєднався, тим більше не дуже хотілося шукати пригод не знаючи мінімально як добратися до того чи іншого місця. В Мексикані (так, ніби, називається заклад), було багато танців, було гаряче, так як людей також було достатньо, і я також спробував основи сальси разом із
стажерами (з Канади, Мексики, Сингапуру, Італії та Китаю), які теж традиційно завітали до нас. Так як це був четвер, а по четвергах в місцевих айсекерів існує старий звичай збиратися в клубі\ресторані Mateos, де до пів 12 всі спілкуються, танцюють під місцеву і не тільки музику, в тому числі і айсек-денси - діджей вже в курсі, хто тут тусить по четвергах :) Кажучи чесно, культурного шоку як такого я не відчув (можливо через досвід в Єгипті), можливо через те, що старався не мати високих очікуваннь і був готовий побачити багато нових і різних речей, коротко кажучи, open minded.

Магазини

Це не базар - звичайна вулиця по дорозі з Ентеббе до Кампали.

Взагалі, подорожуючи Кампалою і не тільки, складається враження, всі всюди щось продають - на кожному кроці торгують скретч-стрічками (місцеві оператори картону на картку розміром з візитку, а штампують стрічки 1х5 см., які, до речі, ніхто не продає я в нас зараз з наваром, тобто поповнення на 1000 шилінгів коштує рівно стільки ж всюди) для поповнення операторів мобільного зв'язку, продуктами, речами, посеред дороги часто ходять з цукерками, фруктами, поповненнями. Серед нетрів можна знайти забігайлівки з місцевою їжею, місцеві снеки та вуличну їжу типу rolex - смажений місцевий налисник, який зветься Chapatti (мука, вода, яйця, сіль, морква, перець, цибуля та ін. перетерті та змішані з тістом овочі (за смаком) - це основні інгридієнти), в який загортають 2-3 смажені на спеціальній пательні яйця з помідорами - водночас і смачно і приготувати можна де завгодно :) Власне, що мені подобається тут, так те, що можна вийти за подвір'я і за пару метрів купити домашні яйця, ті ж поповнення, молоко і інші фасовані та нефасовані домашні і магазинні продукти. В магазинах можна знайти практично все, що потрібно, навіть печиво "Марія" місцевого розливу.

Їжа

Rolex – класична угандійська вулична їжа

Приготована стажерами і місцевими айсекерами.

З того, що я ще встиг спробувати з традиційної їжі (місцева їжа не надто різноманітна, але мені смакує), це матоке (різновид зеленого банану, варений і м'ятий - по структурі і на смак нагадує варену м'яту картоплю, з оригінальним присмаком), пошо (прогововане кукурудзяне борошно), рис, звичайна та солодка картопля, а також різні види підливок - бобова, горіхова (g-nuts) та горохова. Є ще й інші, але зупинюся на тих, що знаю на смак.

Дядько робить печені кури. І зовсім не дешево, як виявилося.

Ціни

Ціни не радують, але й не розчаровують - такі ж як в нас, з можливими відхиленнями. Місцевий еквівалент долару - 2480 угандійських шилінгів (купюри з тваринами і рослинами). Проїзд на місцевій маршрутці коливається залежно від трафіку і відстані - від 500 до 1500 шилінгів. Лише тут, в місті, в маршрутці можуть бути тільки сидячі місця, в селі ж, як мені доклали, туди напихаються як шпроти в банці (на подобі того, як в нас колись давно були зранку напхані газельки). Бода - треба торгуватися, але зазвичай в 2 рази дорожче матати. Куряче яйце - 300 угш, 0.5 літри домашнього молока - 600 угш., хороша тарілка рису з матоке, пошо і підливкою - 2500-3500 шилінгів, 1.5 літрова пляшка негазованої води - 1400, величезна (тобто вона дійсно велика, в порівнянні з нашими) буханка хлібу - 2500.

Клімат

Типовий стереотип для всієї Африки - ніби тут неймовірно жарко. Він беззмістовний хоча би з тієї точки зору, що Африканський континент просто величезний і клімат всюди також різний. Щодо Уганди, то тут ну дуже приємний для проживання клімат, якщо говорити про температурний режим (коли я це писав, було 24-25 градусів в Кампалі і в той же час 35-40 в Тернополі :) і рівень вологості. Вночі може бути навіть прохолодно трошки (мені нормально, але місцеві мерзнуть:), вдень - часом спекотно, часом помірно тепло. Порівнюючи з літньою спекою в Україні і Єгипті, то я би сказав що тут екваторіальна Уганда і близько не стоїть. Одним словом дуже класний клімат , хоча ще попереду сезон дощів восени (завдяки 2-м сезонам дощів протягом року, жителі можуть збирати урожай 2 рази на рік). В загальному, дискомфорту не відчув і акліматизовуватися не довелося.

Люди

Люди тут в більшості хороші, привітні, діти часто кричать музунгу (muzungu - тіпа любий іноземець, не з Африки, переважно, білий) і посміхаються, махають руками. Сьогодні поговорив в маршрутці з старшим чоловіком, то він казав, шо багато музунгу приїжджають сюда і хочуть залишитися, бо люди і клімат кльові). Більшість жителів - християни, але є невеличка частина мусульман. В першу ніч, як прилетів, то ліг спати по 6-ій ранку і чув перед тим їхні молитви. Недавно взнав, що тут дозволена полігамія (згадується пісня з к/ф "Кавказька полонянка":) Зі слів місцевих і не тільки чув, що рівень злочинності один з найнижчих в Африці, максимум, що тут можуть зробити - вкрасти щось з сумки, кишені, мотоцикліст може вихопити з рук сумку, або, якщо вештатися вночі самому, то можна натрапити на місцевих гопніків :), яких я, в принципі, тут ще не бачив.

Місто

МС хата

Місто поділено на мікрорайони, в одному з яких (наз. BANDA) знаходиться МС хата :) - з подвір'ям та всіма зручностями типу вода (яка деколи закінчується в резервуарі і доводиться чекати поки він знову наповниться, хоча в інших, пріоритетніших кранах, напр. у душовій, вона може й бути), електрика (часом пропадає, але відносно рідко), туалет (є як в будинку, так і класичний М/Ж на дворі). В середині є 20 ліжок (всі двоповерхові), тому тут, крім МС, ще живуть стажери, які приїхали на довгий термін стажуватися в компаніях. Хоча, до слова, з МС тут живуть тільки не місцеві - ті, хто з Кампали проживають вдома і переважно зустрічаються на офісі.

Вітальня при вході

Ходити пішки тут не люблять. Тільки бідні ходять нетрями і вздовж залізничної колії на роботу і в школи та університети. В шортах чи коротких спідницях тут не прийнято ходити ні в місті, ні в селі - лише штани. Також носять кросівки, туфлі, босоніжки, в'єтнамки. Дороги в містах мають хороше покриття. Рух на дорогах лівосторонній, на яких, між іншим, особливих формальних правил я не помітив. Тобто діють певні неписані правила, яких всі дотримуються. Принаймні, покищо я жодної аварії не бачив, хоча й бувають. З громадського транспорту найпопулярніші це матату (маршрутка) і бода (мотоцикл, на який можуть сісти до 2-х чоловік позаду водія - з вітерцем проїхатися досить таки класно)При вході в різноманітні публічні місця можуть часто стояти охоронці з ручним металодетектором, яким вони неохоче проводять вздовж тіла і в сумки. Якщо знаходять, наприклад, складний ніж, то його можна залишити при вході і потім забрати. Цікаво те, що то й же ніж можна кинути в інше відділення рюкзака на дно і вони його навряд чи знайдуть. Поліція часто їздить на пікапах, в задній частині якого сидить 6-9 полісменів зі зброєю. Типове їхнє озброєння - древні АК-47 та карабіни СКС. До речі, чорно-жовто-червони прапор символізує кольори пташки, зображеної на тому ж прапорі, яка по природі є дуже миролюбною. Саме як символ миру її використали при дизайні прапору та гербу.

Транспорт

Matatu

Boda-boda

Основні види - це Matatus і Boda-boda. Перший - це маршрутки а-ля газель, в які є водій і кондуктор, який відчиняє і зачиняє бокові двері, розсаджує пасажирів, збирає гроші, висовується з вікна і кричить на проїзну частину маршрут по якому він їде (зразу і не здогадаєшся з їхнім акцентом - ну висунувся та й кричить собі, це ж Африка), якщо в мататі є вільні місця. В межах міст заборонено брати більше людей, ніж є сидячих місць (стояти немає де і як). Бода - двоколісний мотоцикл, поборник заторів і просто прикольний вид пересування по місту. З вітерцем та адреналіном, якщо завгодно. Кількість цього транспорту зашкалює - просто виходиш на проїзну частину і всі на трасі починають на тебе реагувати, навіть на ходу, сигналячи, або призупиняючись і пропонують підвезти. Одного разу я пішки йшов від МС хати до МС офісу (43 хв.), це просто було щось - поки я добрався, то переважно вся увага була на мені, десятки мотоциклів хотіли підвезти (не за безплатно, звісно ж), всю дорогу по обидва узбіччя були суцільні ряди продавців в кіосках і поза ним, які продавали і одяг і продукти, чого тільки не було.

Конференція

Через тиждень мого перебування тут, прийшла пора конференції National Planning Conference (NPC) в Uganda Wildlife Education Center (www.uwec.ug). До неї готувався по трошки ще в Україні, але відшліфовували і притирали сесії вже на місці. Айсек-конференція, вона і в Африці така ж, але деякі відмінності все ж спостерігаються. Кричалок локалок, як таких, я не почув, кричалок комішенів тут і не існувало, рол-коли мені видалися дещо скучнуватими після українських конференцій :) Так як локалок всього 8, 6 з яких в столиці, делегатів багато не було (відвідуваність конф. також бажає кращого), але, як мене завірив обраний MCP - тут зібралися правильні люди. Я мав сесію по написанню положення місії організації в Уганді, Тайм менеджмент та 4 сесії в комішені з комунікаторами (всього серед бордів вибрано лише 2 VP COM, нажаль). Серед фасі також була Сильвія з Італії, яка була там в нац. комітеті. Місце екзотичне і дуже красиве - правда, вхід для відвідувачів не дешевий, але в нас була домовленість на проведення конференції, тому для мене, як фасилітатора, було все безкоштовно :) Як не дивно для айсекера, але це була моя перша конференція, на якій я вів сесії на англійській. Місцями було важко :)

МСР Paul - дуже толковий і класний чувак

Зліва на право: Eve (NST COM елект.), я, Roxanna (карент NST Education coord.),

Caroline (карент MCVP LCD/TM)

До слова, про туризм і національні парки - знайшов в інтернеті, що в кінці вересня всі нац. парки роблять дні, чи то тижні відкритих дверей, де можна безкоштовно відвідати будь-який. Це акція спрямована на популяризацію туризму. Тому, хто захоче на сафарі, в гори або рафтинг по Нілу - початок-середина осені саме те. Покищо я того добра не спробував, на все треба мати гроші, і при чому для іноземців прайс лист в рази дорожче, ніж для місцевих.

Тут ми снідали, обідали і вечеряли

AIESEC

Останні два роки Айсек в Уганді робить хороші кроки в розвитку організації, так як асоціація була заснована ще в далекому 94 році, але по різним причинам не розвинулася настільки ж як Айсек в Україні. Недавно навіть виграли UBS Award. Не зважаючи на досягнення і потенціал, місцевим локалкам доводиться туго - структура хоч і прослідковується мінімально, але діяльність взагалом хаотична, ЛСП більше займається ОСПівством проектів разом з бордом, змішані описи роботи (на приклад, комунікатори чогось відповідальні за холодні дзвінки (тут вони назив. маркетингові), пояснюючи - це ж комунікації :), не зрозуміло тільки чи їм дійсно зручно призначати зустрічі ER-щикам, коли вони самі на ці зустрічі не ходять. Як мінімум, це вимагає високого рівня синергію між напрямками. Рівень айсек-знань низький, бажання працювати - в загальному високе, плинність "кадрів" також висока. Тобто люди приходять в організацію, хочуть щось робити, але потім розчаровуються по різних причинах і йдуть, не зважаючи на можливості. Щось мені це нагадує :) На NPC одну локалку закрили, змінили критерії повноправства ЛК (тут нюанс - є лише extension, full member і member in alert), так як деякі з них не зовсім релевантні власне для критеріїв і більше підходять для штрафних санкцій. Але в загальному, потенціал в країни хороший і вона може дійсно бути топ, або однією з топ-країн Африки. В новообраному МС (8 чоловік) крім мене є ще 2 дівчини з Європи - Аврелія з Бельгії та Анна з Данії.

Стажування

Так як разом з нами в будинку живуть стажери, які працюють на компаніях, я трошки розпитав про їхні стажування. Хоча, рівень ВВП в країні набагато нижчий ніж в Україні, зарплати стажерів складають 600-800 доларів (звичайно, такі суми залежать від того чи працюєш ти в хорошій компанії). Доларів 100 з зарплати за проживання в МС хаусі, а решта, крім витрат на проїзд і харчування, - чистий заробіток. Якщо порівняти з Тернополем, платити 100 баксів за квартиру при зарплаті 800 баксів. Не погано, правда? Ще й екзотика всюди - можна в гори, на рафтінг, на сафарі поїхати, можна жити і не горювати одним словом :)